Хотин — одне з найпривабливіших історичних місць в Україні. Неповторні ландшафти, кам'яний мис, на якому височіє замок-красень, та насичена подіями історія — усе приваблює сюди туристів не лише зі всіх куточків України, але й з різних країн. Історія Хотина — це оповідь про війни - перемоги і поразки, що сповнена таємниць і загадок, пов'язаних з великими імперіями і державами та великими її творцями - непересічними людьми з непересічною долею...
Не дивно, що на гербі міста домінуючими залишаються фортечні вежі та шаблі. За однією з версій, назва міста походить від слов'янського слова «Хотень», якому в сучасній українській мові відповідає прикметник «бажаний». За іншою версією, — від імені ватажка дакійських племен, якого звали Котизон. Вже за часів Київської Русі (ХІ-ХІІІ ст.) Хотин був значним населеним пунктом. Він займав територію понад 20 га. Хотинська фортеця в той час була дерев'яною.
Історія
Після нападу на Русь монголів усередині XIII ст. галицько-волинський князь Данило Галицький наказав побудувати тут кам'яні укріплення, які захищали б важливу переправу на Дністрі і стримували грабіжницькі напади степових кочівників.
Упродовж XV-XVI ст. Хотинська фортеця була резиденцією молдовських господарів. Завдяки міцності твердині і вигідному розташуванню Хотин став центром ремесел і торгівлі, що, своєю чергою, сприяло розквіту культури та економіки міста. Воєвода Стефан III Великий значно розширив межі фортеці. Проведені при цьому будівельні роботи з удосконалення замку можна цілком визнати циклопічними, а безіменних архітекторів - геніальними. Відтоді хотинську фортецю почали захищати (й донині захищають) шість башт висотою 60 м, що відповідає висоті 16-поверхового будинку. У самій будівлі були викопані глибокі підвали, які слугували приміщеннями для воїнів. Тоді ж пробили 65-метровий колодязь.
Після занепаду Молдовського князівства місто і фортеця перейшли до рук турків, які ще посилили їх оборонну міць. У XVII ст. Хотин певний час перебував у складі Польщі. У вересні — на початку жовтня 1621 р. біля стін фортеці відбулася знаменита Хотинська війна, яка стала одним з переломних моментів в історії Османської імперії. 35 тисяч поляків і 40 тисяч українців під проводом великого литовського гетьмана Яна Кароля Ходкевича і гетьмана запорізьких козаків Петра Конашевича-Сагайдачного дали бій 200-тисячному турецько-татарському війську, що мало, окрім трьохсот потужних гармат, навіть чотирьох бойових слонів. Цілий місяць тривали безуспішні шалені атаки турків. В той же час, запорожці нічними рейдами знекровили й деморалізували вороже військо, внаслідок чого турки змушені були підписати вигідну для Польщі і усієї Європи мирну угоду. Український народ оспівав героїв цієї битви у піснях, а польські поети — у поемах. Навіть на далеких берегах Адріатики про подвиг українських і польських воїнів писав хорватський поет Іван Гундулич, поширювались переписані щоденники учасників війни. Польський поет Вацлав Потоць- кий написав у 1670 р. поему про Хотинську війну, а український письменник Осип Маковей — повість "Ярошенко".
Ще одна славна сторінка була вписана в історію Хотинської фортеці 11 листопада 1673 p., коли коронний гетьман Ян Собеський на чолі 30-тисячного польсько-литовсько-козацького війська вщент розгромив у Хотині 40-тисячну турецьку армію. Вирішальним моментом битви стала атака гусарів воєводи Яблоновського. Від загибелі або полону врятувалось лише декілька тисяч турків. Описанням цієї перемоги завершив свій роман «Пан Володийовський» Генрік Сєнкевич.
«Хотинська вікторія», прославлена у цілій Європі, принесла Яну Собеському корону польського короля. Війни з турками тривали ще довгі роки. Тільки на початку XVIII ст. туркам вдалося закріпитися у фортеці в Хотині. Нові господарі удосконалили укріплення цитаделі. У 1711-1718 pp. за участі французьких інженерів була здійснена реконструкція твердині, що значно розширило її площу, збудувано додаткові вали з бастіонами та прокладено рови. Усього на стінах нової фортеці встановили біля 200 далекобійних гармат і 20- тисячний гарнізон. У цей період укріплення Хотина стали наймогутнішим вузлом оборони Османської імперії на сході Європи.
Але недовго турки панували у місті. Впродовж XVIII ст. хотинські стіни чотири рази штурмували російські війська, завдаючи турецькій армії значних ударів. Остання битва, яка вирішила подальшу долю Хотинщини, відбулася у 1807 p., коли росіяни блокували фортецю і змусили здатися її захисників. З того часу території Бессарабії та Буковини, в тому числі Хотин, перейшли у володіння Російської імперії. За часів панування росіян у фортеці було побудовано церкву для військових, освячену ім'ям князя Олександра Невського (1832). Цікаво, що до 1941 р. навпроти церкви стояв мінарет — свідок минулої епохи. Його зруйнували на початку II Світової війни, відступаючи, війська Червоної армії. Сьогодні фортеця є чудовим музейним об'єктом і надалі вражає красою, могутністю і масштабністю. Завдяки мальовничим краєвидам і унікальності твердині тут зняли багато історичних фільмів.
Особливості місця
Фортеця має 6 башт висотою по 60 м кожна. Це відповідає висоті 16-поверховому будинку.
Глибина колодязя 65 м.
Цікаві факти
В 1826 році місту Хотину був наданий герб: в золотому полі срібна тривежова цитадель, супроводжена вгорі срібним рівнораменним хрестиком над двома схрещеними шаблями - символами захисту краю від ворогів. На передній вежі півмісяць на держаку, а на держаках обидвох крайніх веж - застромлені бунчуки.
Герб та прапор Хотина
Як добратися?
Найкраще з Кам'янця-Подільського
Література
Путівник Кам'янець-Подільський, Хотин, Замки долини Збруча, Подільські товтри. Тарас Палков. Львів-Ладекс, 2010
