Є в Україні містечко, яке колись називали Єрусалимом на Волині. Воно знаходиться у південній частині сучасної Житомирщини, поруч з Подільськими пагорбами. Колись ця територія була краєм величезного лісового поясу Полісся, а потім, через часті ярмарки й перетин торгових шляхів, місто стало одним з фінансових центрів Імперії. В той же час тут існувала найбільша в Україні єврейська спільнота, саме вона створила неповторний колорит Бердичева.
Дата заснування: 1430 рік
День міста: остання неділя червня
Населення: 78 547 чол.
Загальна площа: 35.33 км?
У 1320 році Волинь належала литовському князю Гедиміну. Територію, де потім з’явився Бердичів, князь передав у володіння магнатам Тишкевичам. Згодом там засновується невеличкий хутів, що й починає носити назву майбутнього міста. Найвірогідніше вона походить від давньоруського слова «берда», що означає сокиру.
Як би там не було, містечко більшу частину історії залишається власністю Тишкевичів, що його активно розбудовують. Будують церкви, млин, господарські будівлі. У 1627 році Януш Тишкевич дає дозвіл на будівництво монастиря босих кармелітів.
Згодом він віддає цьому монастирю стародавню ікону Божої Матері і право на успадкування родового замку Тишкевичів. Пізніше за цей замок ще неодноразово йтимуть суперечки між нащадками Януша і монахами.
Новою сторінкою для міста стали події Хмельниччини. Як і багато інших укріплених містечок Волині й Поділля, Бердичів брали погано озброєні і навчені та глибоко вмотивовані селянські загони Максима Кривоноса. Натовп розлючених і відчайдушних людей, яким нічого було втрачати окрім остогидлого життя, став вирішальним аргументом на боці козаків.
Містечко добряче спалили і вигнали монахів, а сама територія прилучалась до Київського полку. Довгий час тут стояв козацький гарнізон, аж поки за Андрусівським миром 1667 року Правобережжя не повернулось до Речі Посполитої.
Спочатку магнати намагались ліквідувати усі досягнення козацької вольниць та повернути собі владу. Та через деякий час їм довелося відновлювати правобережні полки для захисту території від можливих ворогів. Козаки і кріпацтво- це дуже погане поєднання, що поляки вкотре довели. Почалося нове повстання Палія, і саме під Бердичевом шляхетську армію розбили.
Історичні обставини змінювались одні за одними і доля України кидала її, наче корабель в розбурханому морі, то туди, то сюди. Зрештою, Правобережжя приєдналося до Російської імперії. Саме в її складі Бердичів набув найбільшого розквіту і своєї слави єврейського центру Європи.
Ще у 1765 році Станіслав Август за проханням Радзвивілла дозволив заснувати в Бердичеві ярмарок(його проводили 12 разів в рік, на той час це дуже часто). Помалу містечко ставало центром торгівлі, що часто приваблювали сюди євреїв. Річ не у тім, що в цього народу були якісь особливо ніжні стосунки з торгівлею. Офіційна влада просто забороняла їм займатись чимось іншим.
Завдяки активному використання торгових шляхів місто збагачувалося і з часом стало 5 за розмірами місто в Україні. Вже у ХІХ ст. через нього пройшла залізниця, що також сприяла його розвитку і розширенню. На початку століття це вже був великий банківський центр, а торгові операції тут укладалися на сотні тисяч рублів.
На жаль, із захопленням узбережжя Чорного моря там активно засновувалися великі торгові порти. Один з них, Одеса, став домінувати в торгівлі півдня Росії і згодом перейняв значну частину прибутку в Бердичева. Та місто вже було таким яким було, тобто на 96% єврейським, що й породило купу жартів на цю тему серед жителів сусідніх населених пунктів.
Окрім такої особливості міста варто згадати те, що у 1850 році його відвідав Оноре де Бальзак. Кажуть, тут в місцевому костьолі святої Варвари він одружився з Евеліною Ганською. Відбулося це, правда ,за 5 місяців до смерті письменника тому, мабуть, тихим сімейним життям він насолодитись не встиг.
Зараз Бердичів -це маленьке містечко на краю Житомирської області, по дорозі до Вінниці. Та все ж до нього варто заїхати, хоча б заради костелу, де одружувався Бальзак. Заради бастіонів кармелітського монастиря, заради духу єврейського містечка, що загубилося серед Волині і якого давно вже покинули жителі та яке не забуло їх. Зрештою просто заради місцевих анекдотів!
Бердичів чудове місце для того, щоб зупинитися на шляху з Вінниці до Житомира або навпаки. Місто достатньо велике для хорошої прогулянки, тут достатньо різноманітних пам'яток і просто чудових місць, а також надзвичайно привітні жителі.
Місто - один з найбільших залізничних вузлів Правобережжя, тому чимола приміських і міжміських поїздів проїжджають через нього. Окрім того сюди можна приїхати з Києва(м. Житомирська) або власним автомобілем дорога Р - 32
http://my.berdychiv.in.ua/
http://www.eleven.co.il/article/10543