Карпатські гори багаті на різноманітні красиві місці. Одним з найкращих куточків цих мальовничих гір є Петрос або камінь у перекладі з румунської. Це друга за висотою гора в Україні і одна з шести «двохтисячників». З неї відкривається чудова панорама Чорногори і навколишніх Карпат на багато кілометрів в усіх напрямках, а над головою синіє безкраїй океан неба.
Перш за все, варто згадати назву гори. Чому її назвали каменем? Дуже просто- Петрос покритий з різних боків скелястими виступами. Цією унікальною рисою вона відрізняється від сусідніх вершин і часто дивує око туриста.
На гору найкраще вибиратись з залізничної станції Кваси. Звідси маршрут складає близько 15 кілометрів, а безпосередній підйом -1500 метрів. Це найпростіший спосіб вийти на гору, хоч і доволі довгий і рутинний. По дорозі доведеться пройти через величезну кількість невеличких пагорбів, що ховаються одне одного, і кожного разу вам буде здаватись, що ось-ось уже останній, але за ним завжди буде ще один.
Цікавим явищем, яке можна спостерігати в холодну пору біля Петроса, як не дивно, є жаби. Річ у тім, що їх зовсім не лякає просто крижана вода в калюжах і ставочках. Часто вони вилазять на великі шматки льоду і ніжаться далекими променями сонця. Самі ж водойми часто заповнені напівпрозорою ікрою, яка, здається, скоро перетвориться у лід.
Не варто думати, що скромна висота у 2020 метрів(куди тут до Джомолунгми з її 8 кілометрами) робить похід на вершину легкою і розважальною прогулянкою. Насправді, дорога важка і потрібно бути в хорошій формі, щоб просто дійти до кінця. До того ж, більшу частину року вершина вкрита снігом й льодом, який вже десь в травні починає танути.
Якщо на вершині сніг може триматися і влітку, то вниз по схилу він перетворюється на мільйони струмочків, заливаючи все навколо і перетворюючи лісові стежинки на справжні непролазні болотисті хащі ,де можна застрягнути не на один рік.
На вершині Петроса колись побудували невеличку капличку з дерева і з сталевим хрестом. Та шалені вітри, що часто бушують там на висоті, зробили свою справу й поруйнували капличку, а масивний хрест просто зігнули. Поруч з ним знаходиться невеличка кам’яна гірка, вона символізує саму гору і є її своєрідним «піком».
Якщо спускатися з гори в сторону села Богдан, дорога пролягає через мальовничі смарагдові ліси. Це справжнє море ялин, сосен і інших хвойних. Часто трапляються і відкриті полонини, на котрих в літню пору розквітають сотні дрібненьких барвистих квітів. Потихеньку починаються зустрічатись і ознаки цивілізації- перші домівки, вівці, будинок лісника.
Та, мабуть, найкращою частиною маршруту є стежинка, яка веде від самої вершини через абсолютно пусту й вітряну полонину кудись далеко-далеко вниз. Коли йдеш нею, здається ,ніби ти на вершині світі і байдуже, що є вершини і значно вищі. Ти їх все одно не бачив, але це місце височіє над величезною територією в сотні і тисячі кілометрів квадратних, яким же дрібним і неважливим можна себе відчути поряд з цим велетнем.
Правила сходження і перебування на Петросі ті ж самі, що й для інших гір цього регіону. Головне мати досвідчених провідників і тепло одягатися бо на вершині завжди холодно і вітряно.
Найоптимальніший маршрут від села Кваси куди можна дістатися від Рахова, Закарпатської області.
http://www.kuluarbc.com.ua/uk/pohody-karpaty/pohod-na-goverla.html
http://www.saga.ua/43_articles_showarticle_2179.html
