Поділля – давній і добре відомий український край. Віками тут жили, спочатку слов’янські племена, а згодом розкинулися селища русичів. Їм неодноразово дошкуляли напади степовиків усіх можливих видів, якій йшли зі сходу, але свій дім вони не покидали. Йшли віки і на цих землях розкинулись тисячі невеличких сіл і чепурних містечок, що належали місцевим «князькам». Шляхто давно покинула свої володіння, але в старих костелах досі видно подих тієї епохи.
Дата заснування: ХІІ ст.
Населення: 1 тис.
Загальна площа: 2.750 км?
Одним з найкрасивіших сіл на території Галицького Поділля(Тернопільщини) було с. Озеряни. Розбите на шляху від Кам’янця до Чорткова, воно мало важливе торгівельне значення, та й без зайвої скромності було окрасою місцевого пейзажу.
Вважається, що поселення на місця Озерян з’явилось приблизно у ХІІ ст. у час коли в цих краях формувалось останнє з могутніх руських князівства – Галицько-Волинське. Однак відомо, що тут знаходили залишки доісторичних археологічних культур характерних для Західної України і частини Польщі.
У 1494 році село було спалено під час одного з татарських набігів на залишки старої Русі. В цьому немає нічого дивного оскільки, після розвалу старої Золотої Орди, татарські чамбули з околиць Чорного моря об’єднались в ханство під правління Гіреїв. Ми знаємо цю державу під назвою Кримське ханство і саме тоді воно знаходилось в зеніті своєї сили, а його розбійницькі походи доходили ледь не до Вільно.
Вже у наступному століття, у 1564 році Озеряни вже згадуються як містечко. Вважається, що назву вони отримали від специфічної особливості місцевого рельєфу. Природа Тернопільщини дуже багата на глибочезні і розгалужені карстові печери і озера. Вони завдячує їх Скіфському морю, що вирувало тут тисячі років тому й вимивало такі із землі такі породи як :крейда, вапно, гіпс…
Довгий час Озеряни безпосередньо належали Короні Польській, однак у другій половині ХVІІІ ст.. король здав їх магнатам Жевуським. Цей не дивно, Річ Посполита у той час вела тривалу і важку війну, а тому гроші зайвими не були. На жаль чи на щастя, у XVIII ст. ця держава була остаточно поділена між трьома сусідами і припинила існування, а маєток повністю перейшов у власність Жевуських.
Перші власники не надто сильно позначились на історії власного містечка і практично нічого по собі не залишили, чого не скажеш про їх наступників. Річ у тім, що у Жевуських містечко купив Леон(Лев) Сапіга, гетьма і великий канцлер литовський, надзвичайно багата людина. Взагалі родина Сапігів міцно проникнула в цю місцевість. Наприклад, Адам Сапіга, батько Лева, володів одним з сусідних маєтків – Більче-Золоте.
З тих часів до нас дійшли кілька пам’яток. Перша знаходиться на перетині головних вулиць Озерян. Це оборонний замок побудований десь в часи козаччини. Необхідність оборони краю від Хмельницького і союзних йому татар викликала необхідність у кам’яному укріпленні. Це була невеличка укріплена споруда площею майже 10 м? і зі стінами товщиною в 1 м.
Та найвідомішою спорудою у селі є костел святої Анни побудований за замовленням Лева Сапіги. Архітектором цього шедевру неоготики був Адольф Кун, відомий львівський архітектор, що працював у стилі історизму. Вибір такого незвичного і монументального стилю сприяло тому, що костел став чи не найбільшим і не найкращим храмом у регіоні.
Архітектор, що будував споруду був справжнім майстром своєї справи і любителем історичної достовірності. Його шедевр був справжнім матеріальним посібником з готики у архітектури. Тут використовувались всі основні прийоми, підходи, методи, так наче будувалась церква ще в глибокому Середньовіччі. На фасаді храму досі збереглась табличка з зображенням родового гербу Сапігів в згадку про те, хто подарував жителям цю архітектурну перлину.
Село невеличке тому, якщо є бажання тут можна зупинитись у місцевих або переночувати в палатці десь на околицях, однак найкраще відвідати його по дорозі з Бучача на захід. Поглянути перш за все потрібно на костел святої Анни, а якщо є бажання, то й на залишки старих укріплень в центрі.
Озеряни знаходяться неподалік західного виїзду з Бучача, по дорозі Н-18.
http://ternopillya.livejournal.com/10885.html
