Співаючі тераси – цікаве місце у селі Городнє на Харківщині. Так називають незвичайний за плануванням колишній фруктовий сад у вигляді амфітеатру, який знаходиться на території природної балки. Це місце для любителів класичного туризму з рюкзаками, казанками й наметами! Окрім дивовижної акустики, загадкової історії та легенд, вас тут чекає мальовнича природа Харківщини: чудові краєвиди та сільські ставки!
Здавалося б, навіщо в звичайному селі закладати амфітеатр? У того, хто чує про це місце вперше, виникають асоціації з давньогрецькими театрами! І не дивно, споруда чимось нагадує театр за своєю будовою та й акустичні можливості тут не гірші! Кожен звук добре чути у будь-який куточок споруди під відкритим небом! Саме тому цю територію охрестили «співаючими терасами». Акустика зроблена на славу, незважаючи на те, що пройшло майже півтора століття, а від будови залишаються руїни. Про при те, тут неймовірно цікаво!
Отож, як свідчить історія, співаючі тераси – це незвичайний за плануванням фруктовий сад у вигляді великого амфітеатру, який було закладено у 19 столітті на березі річки Мерла. Творцем цього дива є відомий цукровик Іван Харитоненко. Місцеві кліматичні умови не дозволяли вирощувати на цій території екзотичні види рослин, а тому було знайдено такий оригінальний вихід із ситуації. На схилі природньої балки села Городнє було збудовано шість повернених до півдня терас – так сад цілодобово освічувався сонцем. До того ж тепло акумулювала й камінна кладка, яка вдень нагрівалася від сонячного проміння. Такі умови були запорукою успішного вирощування південних плодових дерев. Зокрема тут було посаджено виноград, теплолюбну полуницю та деякі екзотичні рослини. Територія амфітеатру майже 5 гектарів.
Нині від фруктового амфітеатру залишилися руїни, але не настільки, щоб тут неможливо було уявити колишній сад. Насправді, все було зроблено на совість, бо сьогодні все збережено в гарному стані.
Цікавинок для мандрівників є те, що сад-амфітеатр має чудову акустику. Навіть тихі звуки можна почути на відстані приблизно 60 метрів. А тому у вітряну погоду складається враження, ніби тераси й самі співають – звідси й поетична назва цього місця «співаючі тераси».
Нині ця територія є об’єктом садово-паркової архітектури. Уявити тільки собі наскільки оригінальною є ця ідея з багатоярусним амфітеатром! Він являє собою кілька багатоярусних терас, які знаходяться одна над одною. У своєму плануванні вони мають вигнуту форму зі спільним центром. Якщо тут заспівати, то звичайному мікрофонові треба ще «дорости» до такого рівня! Багато з відвідувачів кажуть, що сподівалися на гучну акустику, але не на стільки якісну, як вона є насправді!
У 2009-му році тут було проведено етно-фестиваль «Співаючі тераси» з колоритними вистапами і ярмаркою.
Місцеві жителі села Городнє говорять про те, що під забудовою терас є підземні ходи, які сполучають населений пункт із Краснокутськом. Так чи ні – треба їхати й перевіряти! Ходить у цих краях і легенда, ніби колись тут виступав Ф. Шаляпін. На жаль, офіційних підтверджень цьому немає, історія не зафіксувала. Але хотілося б вірити у щось дивовижне. Місцеві жителі й самі вам розкажуть немало цікавого про тераси. Залишається одне – вирушати у мандрівку!
Ночувати найкраще у наметах, так як до районного центру далеченько. Їжу краще теж брати з собою. Деякі продукти можна купити по дорозі до Городні неподалік придорожнього села Козіївка (це якщо їхати від Харкова).
Для тих, хто зацікавився поїздкою до цього місця, масу цікавої інформації про подорож однієї з мандрівниць можна знайти на цьому сайті: http://zhistory.org.ua/histryd/spivters.htm
Адреса – с. Городнє Краснокутського району Харківської області.
Це автомобільний шлях Т1702.
Село Городня – проїзне, тому треба їхати на маршруті «Харків-Краснокутськ».
В’їхавши у село Городня збоку Краснокутська, рухатися по головному шляху до воріт у вигляді білих стовпів по лівому боці дороги. В’їхавши у ворота, їхати до кінця асфальтівки, потім звернути направо.
1. http://guide.kharkov.ua/?object_id=162
2. http://www.doroga.ua/poi/Kharjkovskaya/Gorodnee/Poyushchie_terrasy/1270
Фото: http://zhistory.org.ua/histryd/spivters.htm
