Великдень – улюблене свято багатьох українців. Та й не дивно, адже саме у ці дні люди отримують надію на вічне життя, яку дає нам Ісус Христос, вмерши колись заради нас на хресті, а потім – воскреснувши. Священнослужителі кажуть більше, - Христос воскресає в наших душах щодня. Але не будемо заглиблюватися в християнські догмати. Адже Великдень – це свято великої кількості національних звичаїв і традицій. До прикладу, чи знаєте Ви, що наші предки у четвер напередодні Воскресіння кололи кабана та поросятко. Останнє прийнято було святити разом із паскою. Порося запікали та клали йому шматок хріну в зуби. Так і несли до церкви.
Існує багато легенд, які кристалізувалися віками і дійшли до наших днів. Так, кажуть, якщо прийти на цвинтар перед Великодньою Службою, то з першим «Христос Воскрес!», яке лунатиме в стінах храму, звернувшись такими словами до померлих родичів, з-під землі можна почути відповідь: «Воістину Воскрес!».
І сьогодні панує звичай христосуватися – обмінюватися писанками з Великоднього кошика, перед тим стукаючись ними. А звичай цей дуже давній. Адже і писанкарство, як доводять безліч досліджень, – сягає ще дохристиянських часів. Тож якщо на Вашій писанці красується геометричний орнамент – вважайте, ви є наслідувачі найперших писанкарів. Саме трикутники, спіралі, кола малювали українці на писанках споконвіків.
На Полтавщині є легенда, що писанки писала ще Мати Божа, а малий Ісус «дуже тішився тими цяцьками», - розповідають тутешні мешканці.
Загалом же христосуватися дозволялося лише після Служби Божої, а шкаралупу з посвячених яєць не можна кидати будь-де, адже «за це Бог покарає хворобою». Українці вдало знаходили спосіб, щоб оминути це лихо – товкли шкаралупу на дрібні частинки та підсипали до кормів курям – «щоб краще неслися».
Після приходу з церкви українська сім’я обов’язково приступає до спільної молитви, а тоді вже – за стіл. І чого тільки там немає! Українці завжди вміли святкувати з розмахом. Захоплено колись писав про це Олександр Терещенко: «В Україні святкують Великдень веселіше і заможніше, ніж на півночі… Під вагою великодніх наїдків та напитків гнуться столи, і все це не здіймається протягом цілого тижня».
На Великдень усі люди були в гарному настрої, тож віталися з усіма, кого зустрічали на вулиці, навіть якщо це були незнайомці. Бо «гріх не вітатися в цей день навіть з ворогом».
Церковні дзвони – це те, що робить Великдень ще більш урочистим святом. На Великдень після Служби кожен намагався хоч раз задзвонити в них, адже за віруванням українців, це приносило щастя. Весь день церковний дзвін не змовкає – наче видзвонює: «Христос Воскрес!»
Традиційними на Великдень є спів гаївок, веснянок, а також різноманітні дитячі та молодіжні забави. І досі ці звичаї зберігаються як у селах, так і в містах.
Великдень святкують три дні. Другий називають ще обливаним понеділком, адже з давніх-давен хлопці обливали дівчат водою або (!) парфумами. Дівчата ж за це дарували парубкам писанки.
Зазвичай третього дня проводжали свята, тож музики і веселощів було доволі.
І сьогодні українці по-особливому урочо святкують Великдень. Це свято радості, світла та любові.
Тож вітаємо і Вас, дорогий читачу, з цим чудовим святом! Нехай з першими Великодніми дзвонами у Вашому житті прибуде те, чого бракує, - чи то здоров’я, чи оптимізму, чи затишку і миру. Бажаємо достатку та процвітання нашій чудовій країні й вірних синів і доньок, які би шанували та продовжували її традиції.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
