Алкоголь, запах марихуани, ті, що пішли в астрал, і ті, хто із нього ніколи не повертались.
Коли я приїхав на цей фестиваль, то першою моєю думкою було: Господи, скільки ж тут, мабуть, тонн трави розіпхано по кишенях, палатках, рюкзаках, карманчиках рюкзаків і всіх усюдах де тільки може вміститись хоч клапоть чогось у чому є канабіс.
Але сказати, що ці мої очікування повністю виправдались, значить збрехати.
Алкоголь таки переміг.
В чергах до пива не вистачало хіба, що кариматів, палаток і новонароджених дітей на руках у тих, хто вже встиг постарішати.
"-Він прибіг сюди, впав, а за ним прибігла швидка і вони сказали, що він втік від них, а потім він гріб по землі як плавець, а тепер лежить тут у спальнику, як бабочка."
Алкоголь чи наркотики... не знаю.
"Фестиваль щасливих людей." - так написано про вудсток на його офіційному сайті.
Щасливих було і справді багато.
Музика за якою приїхали (чого гріха таїть, - і за нею теж) була просто неперевершена. 30 гуртів, які з*їхались з усіх міст України (і не тільки) давали жару і на великій і на малій сцені. Причому спектр музичних смаків цих гуртів був кольоровішим за палітру фобій у психлікарні. А гості з такої рідної і близької Польщі (Raggafaya) просто порвали аудиторію. Їх слова були зрозумілі без перекладу, а музика запускала через шаленіючий натовп нескінченні паравозики тих, хто вже хотів бігти, а не просто стрибати на місці. І це був тільки один виступ на якому і я вже був трохи піддатим. А що казати про успіх інших гуртів для тих, хто непросихав і ще тиждень до самого фесту.
На ранок (а точніше просто на другу частину гульби між якими був короткий сон) наметове містечко оживало.
"-Коля ти тут вчора блював чи де?
-Не, трохи лівіше."
Цей ранок показав справжній дух людини - він став символом перемоги ясного бажання розуму пити і гуляти далі, над слабким тілом, яке немічно і позорно просило пощади.
Але пощади для плоті не було.
І не тільки для плоті тих, хто заливав вчорашній алкоголь уже сьогоднішнім, а і для тих, хто якимось надлюдським зусиллям прокинувшись зранку вже стояв у величезній черзі-натовпі для того щоб стати під крижану воду з польових душів.
"Навряд" - така думка пронеслась у мене із Машею (подругою), коли ми тільки підійшли до цієї черги.
"-Будемо митися з пляшок -А де воду візьмемо? -Підемо по селі"
І ми пішли.
"-Маша, як думаєш, можна обходити кобилу ззаду, якщо через брічку перелізти?
-Не думаю, і хіба нема дворів куди можна зайти простіше?
-Молодьож, та йдіть у той, ви перелізьте через фіру і все! Або ходьте сюди я вам сам наберу води.
-Де може є яка загальна криниця?
-Тут або своя скважина або з башти берем, але там нема зараз. Криниці є, але то далеко.
-Просто у нас наберіть та й все, бо люди казали, що у тій криниці хробаки.".
Після ополіскування з пляшок настав час їсти. Із цим виникли деякі проблеми - складнощі у пошуках окропу. Вогнища (як і, до речі, сокири і алкоголь у скляній тарі, і взагалі будь-який алкоголь окрім пива) були - заборонені до вносу. Нащястя, біля самого замку розгорнулись цілі польові столові із шашликами, пивом, хот-догами і іншими принадами швидкої кухні. Але кип*яток ми таки попросили, бо вівсянка то - святе.
Неподалік від столових гордими рядами, по стійці струнко, стояли вірні друзі культурних фестивальників - біотуалети. Групки цих невтомних служителів масових заходів були розкидані по всіх закутках території. Загалом, з точки зору зручності і організації все було прекрасно: була їжа, були туалети, був холодний душ, був не дуже працючий "гарячий луш", була навіть "віп-зона" для тих хто таки хотів розводити вогнище поряд із наметом. Була прекрасна робота волонтерів: ніякого хамства (навіть до п*яних), привітність, гумор, іменна реєстрація усіх вилучених на ресепшені речей (в основному пляшок і сокир), і - ба - були наявні навіть місця для проносу нових пляшок замість вилучених.
Але на диво (дійсно на диво) за весь час, що я був на фесті я не бачив ні однієї бійки і не чув голосних сварок. Складно почути якісь сварки під крішнаїтські барабани і звуки музикальних інструментів, назви яким давали ще древні індійці. Та ще й благодійне тло проекту:
"-Цей фестиваль організували, як подяку волонтерам, які допомагають фонду "Серце до сердця" саме тому він принципово безкоштовний. Ми робимо його щоб пополяризувати волонтерство", - так цілі фесту описала Женя (орг і очільник фонду в Україні) Сказати чесно, ці слова я чув тільки від орга і волонтерів заходу. Більшість же була студентами, фріками, крішнаїтами, міломанами, гульонами і укуришами, що приїхали на цей фест за компанією і враженнями. Скільки із них зрозуміли, що приїхали сюди на підтримку благодійності, я не знаю. Єдине, що казало їм про це - нечасті плакати, прапори, волонтери і деякі вступні слова зі сцени (яких я за дні фесту особисто так і не почув).
"-Господи, подивись, там ще й майданчик для йоги і там хтось ще нею займається. Як їм вдалось виспатись?"
Зранку і вдень люди розважались, як могли: кола із медитавною музикою і тими, хто цю музику видобував із вищих сфер, озеро біля підніжжя замку і ще купа заходів від фесту про які я дізнався тільки з брошурки виданої мені в пресцентрі. Але сумувати не доводилось. І не тому, що всі були зайняті, а тому, що ніхто просто не хотів сумувати. Та й навіщо то, коли лежиш під тінню деревця із друзями, слухаєш музику тих, хто грає її на вулицях всіх міст, а по тутешньому променаду гуляють люди із блискучим жестяним кухолем:
"-Пий або доливай!
-Що то?
-Кружка миру.
-Що в ній?
-та там всього, це ж кружка миру"
Біля машин медиків, на щастя, черг не стояло, але дкілька разів сині маячки таки виїздили із головних воріт. А згадуючи, як зранку спрагла людна відкрила першу ліпшу тару і матюкнулась, бо навіть і в ній був алкоголь, і згадуючи... Короче, багато всього згадуючи, думаю, що сумувати медикам таки не доводилось.
Нічого робити було хіба що пожежникам (і слава Богу). Вони неспішно, спокійненько і цілий день стояли собі напоготові біля своїх машин. Але разом із нереальною спекою прийшов і їх час:
"-Там такий струмінь! Але, блін, як класно під тією водою.
-А де це ти?
-Та там обливають із пожежного шлангу, взагалі шикарно"
А ввечері, вночі і ледь не до перших променів - прекрасна музика, яку було гарно чутно навіть у наметі.
І коли тут битися? Мабуть і справді, дух вудстоку може тільки єднати.