Всі ми любимо свято Купала. В цю ніч ми стрибаємо через багаття і шукаємо цвіт папороті. Дівчата пускають вінки зі свічками по воді, а хлопці намагаються виловити вінок своєї коханої…
Звісно ж, найкраще святкування Івана Купала – в Україні. Звуки скрипок, цимбалів та сопілок разом із прадавніми піснями створюють неповторну атмосферу. Існує повір’я, коли закохана пара стрибає через вогнище і їхні руки залишаться з’єднаними, вони проживуть разом все життя. І звісно, пошук квітки папороті. Її ще називають Жар-Цвітом, що горить яскравим, сліпучим вогнем. За повір’ям, кожен, хто знайде цю квітку, набуде магічної сили, зможе розмовляти з тваринами, відчинити будь-який замок і бачити скарби під землею. А щоб знайти цю дивовижну квітку, потрібно піди вглиб густого лісу, маючи при собі освячену скатертину, ніж та свічку. І коли знайдете папороть, треба обвести ножем круг навколо рослини, стати всередину, запалити свічку і розстелити скатертину. За переказами, якщо все зробити правильно, то можна дочекатися, коли папороть почне цвісти.
Головні персонажі свята – Купала та Марена. Купало є втіленням чоловічого, сонячного божества, Марена, в свою чергу – жіночого, водяного. Юнаки і юнки виготовляють їхні честь опудала із яскраво вираженими статевими ознаками – символами плодючості. Нове життя із поєднання двох стихій символізує гілка верби, яку називають Купайлицею.
Ввечері дівчата гадають на судженого. Вони сплавляють по течії річки вінки з квітів і верби, а хлопці повинні їх дістати. Вінок стає символом їхнього щастя і навіть шлюбу. І вже ж беззаперечно вони мають бути разом цієї магічної ночі.
А які хороводи водять наші хлопці з дівчатами!
Ой, вербо, вербице!
Час тобі, вербице, розвиватися!
Ой, ще не час, не пора.
Час, тобі, Іваночку, женитися!
Ой, ще не час, не пора:
Ой, ще ж моя дівчина молода...
Та нехай до літа, до Йвана,
Щоб моя дівчина погуляла.
Та нехай до літа, до Петра,
Щоб моя дівчина підросла...
Тихий ліс видається ще таємничішим, і навколо витає відчуття казки. Ось-ось визирне з-за дерева мавка або пройде поруч зі своєю торбою Чугайстер…
А тепер давайте-но глянемо, як це свято відзначають в інших країнах:
Тут, як і всюди, підшукують галявину поруч з водою і запалюють чотири вогнища: велике – по центру, і менші – на східному, південному та західному боці. Навколо великого багаття створюють символ колеса, що крутиться – свастики. Дівчата роблять вінки з лугових трав для себе і пояс із трав – для хлопців. Перед заходом сонця всі стають півколом біля великого вогнища, жрець стає осторонь, спиною до півночі. Тоді троє хлопців запалюють менші багаття і починають співати обрядових пісень. При заході сонця від менших багать запалюється більше. Починається гуляння – спів, танці, бенкет, а також ритуальне купання. Вогонь підтримують до світанку, коли поверх вінків ставлять дощечку із запаленою свічкою і пускають вниз по воді, щоб вшанувати пам'ять предків.
Тут це свято називають «Міттсоммерфест» (Mittsommerfest). Тут вірять, що у священному вогнищі мають згоріти всі негаразди минулого року. Навколо вогню проводяться танці і хороводи, а також стрибки – чим вищий стрибок, тим врожайнішим і щасливішим буде наступний рік. На день сонцестояння танцюють із факелами, а також спускають з пагорбів вогняні колеса, щоб допомогти зберегти силу сонця. А згодом по вугіллі вогнища пускають домашніх тварин із вірою, що це збереже їхнє здоров’я і підвищить надої молока.
Місцева назва свята – «Юханнус» (Juhannuspäivä). Тут воно має такий масштаб, що його прозвали «Кесяйоулу» (kesä joulu) - «літнє різдво». Розповідають, що колись це свято називалось «Укон юхла» (Ukon juhla) на честь бога вогню. З допомогою вогнищ та гучних пісень у Фінляндії відганяють злих духів, які в ніч Юханнуса мають найбільшу силу. Купання тут теж вітаються – у воду мають увійти всі, дорослі і діти. А ще тут багато дивних і цікавих обрядів живуть і донині. Наприклад, оголені самотні дівчата тричі оббігають поле зі злаками, і доки бігають, мають наснитися своїм судженим. А щоб самим побачити обличчя свого майбутнього нареченого, збирають в лісі дев’ять різних трав і кладуть їх під подушку.
Болгари святкують Купала десь так же, як і ми, за виключенням того, що перед світанком молодь йде збирати трави на чолі з досвідченою жінкою. Потім всі плетуть величезний вінок, через котрий з піснями всі по черзі пролазять – щоб мати міцне здоров’я. Болгари вірять, що після купальської ночі в траві вже немає злих духів, тому можна починати запасати трави на зиму. На саму купальську ніч треба бути дуже обережним – адже відьми влаштовують шабаш, і їм не ватро показуватись на очі.
Тут замість традиційного купання люди йдуть до сауни з віниками, які робили до 24 червня – кажуть, що зроблений пізніше віник не матиме цілющої сили. Також вірять, що потрібно намагатися не заснути всю ніч, щоб вберегтися від усього лихого на наступний рік, а прислухавшись, ще й почути спів ельфів. І основне – вогнища, які розпалюють на всю ніч, котрі відіганяють злих духів. Нерідко тут влаштовують змагання – в кого більше вогнище, неодмінно з подарунками переможцям. Популярним напоєм тут слугує пиво, і місцеві газети, коли публікують статті про купальську ніч, обов’язково вказують, скільки пива випито за ніч в їхньому місті.
І насамкінець – хочеться побажати гарної купальської ночі.
Знайдіть свою квітку папороті і будьте щасливими!
